Говори

"Моя війна: два життя Василя Сліпака" -  документальний фільм, - 2017. Режисер - Леонід Канфер. Трейлер: https://www.facebook.com/kanferinfohouse/videos/vb.380729842270019/535859246757077/?type=2&theater

Мені б це не спало на думку, але, як виявилось - дехто з моїх колег не дочитувався й, вирішував, що це - фільм, який вже показували один раз у Львові (перший допрем'єрний показ документальної стрічки "Міф" Леоніда Кантера та Івана Яснія відбувся в річницю загибелі Василя Сліпака у Львові в межах Міжнародного музичного маратону "W live. Тихі дні любові і музика миру"). Якщо дивитись на перші два рядки паспортних даних, режисера фільму "Моя війна: два життя Василя Сліпака" відрізняє лише одна літера в прізвищі від одного з режисерів "Міфу". Й, так склалося, що обидвох: Леоніда Кантера та Леоніда Канфера зацікавила особистість оперного співака Василя Сліпака, який загинув влітку минулого року від кулі снайпера в бою на Сході України, хоч за життя жоден його не знав. Та сьогодні саме про Леоніда Канфера та його стрічку.

Перед показом у Львові в День захисника режисер казав, що сподівається, що ці дві роботи відрізняє не лише одна літера у прізвищі. Це - справді дуже різні фільми. Леонід Канфер - досвідчений тележурналіст, який народився й навчався в Мінську, працював у Росії та Ізраїлі. Робив матеріали в Афганістані, Чечні, Південній Осетії. Автор документального фільму "Зворотній бік місяця", який він зняв на окупованій території України. Два роки тому Леонід Канфер переїхав жити до Києва, де минулого року почав працювати над "Моєю війною". "Моя війна: два життя Василя Сліпака" - назва його нової великої роботи, в назві якої, я би мабуть залишила лише першу частину. В цьому випадку було б менше плутанини й, ці два слова коротко, чітко та гостро сказали би про що цей фільм. Життєвий шлях Василя Сліпака є однією з ниток, з яких плететься це відеополотно чи, нервом, судиною, бо в якийсь момент ти відчуваєш як і твої вже затягує в цю канву. До сліз, до фізичного болю. Попри професійну тверезу подачу. Без емоційних спалахів. Тільки камера заглядатиме дуже впритул в очі чи, у серце. Ваше - також. 

"Моя війна" - дуже особиста робота, відверта й чоловіча. Дорослий професіонал називає речі своїми іменами й, не боїться проговорювати. Думаю, Леонід Канфер не міг не зняти цей фільм. Він про Білорусь і Україну, яка ще має шанс бути Україною. Про вибір. Про те, що іноді легше обійняти, ніж щось сказати. Але, про те, що треба сказати хоча б самому собі. Навіть, якщо там, де не пасує вимовляти слово "війна", тебе й так не зрозуміють. Маленький хлопчик складатиме паперового журавлика чи, літачка, мати відпускатиме доньку, бо вона каже, що треба йти, десь нарізатиме помідори кухарка, яка переконана, що правда за ними. Говори зі мною, коли вже не просто пахне війною чи, хоча б обійми, коли не знаєш, що сказати - десь так. Дуже чесно. Дуже сильно. Дуже хочеться почути кожне слово.

Анастасія Канарська

Світлина авторки з показу у Львові