Восени якось особливо хочеться подивитися якийсь хороший фільм. І, не лише
вдома, закутавшись в теплий коцик та, попиваючи смачний чай, а й, сховавшись
від дощу в затишному кінотеатрі. Можливо, відчуваючи щось схоже, організатори
Перегляду сучасного польського кіно «Під Високим Замком» втретє цього року
проводили його у Львові в цю пору. І, знову була різноманітна програма з
акцентом на новинках і, знову було свято кіно.
Як зазначав на прес-конференції перед початком Перегляду польського кіно
«Під Високим Замком» 2014 генеральний консул Республіки Польща у Львові Ярослав
Дрозд, важливим є показати, що життя продовжується, що нас не застрашити, що
Львів – спокійне місто. Тож була й червона доріжка та імениті гості (легенда
польського кіно Данута Шафлярська, режисери – Януш Маєвський, Шимон Врубель та
інші) й, художні та документальні фільми для різного глядача і, супровідні
заходи, серед яких моновистава «Ходи зі
мною до ліжка» у виконанні акторки Соні Богосєвіч,
відкриття меморіальної таблиці присвяченої одному з найвідоміших композиторів
музики для кіно, львів’янину Войцеху Кіляру на будинку, де він жив у Львові,
лекція проф. Барбари Ґершевської «Кінематографічні захоплення львівських
науковців, літераторів та артистів». Великим плюсом були доступні за ціною
квитки. Попри те, що це – свято для міста, це – також і дієва промоція польського
кінематографа в Україні (Перегляд поширився також вже на Івано-Франківськ й, організатори
не проти розширювати географію кінопоказів далі) та, об’єднавча подія для
польської громади. Прикладом такого фестивалю варто було б скористатися
українцям в Польщі, аби презентувати українське кіно, яке, незважаючи ні на що,
має нові стрічки, такі як, наприклад, цьогорічна прем’єра «Такі красиві люди» Дмитра
Мойсєєва про самотність, яку неможливо розділити навіть з морем, чи втопити в ньому,
як і висловити його – море чи, історична драма «Поводир або, Квіти мають очі»
Олеся Саніна, в основу
сюжету якої покладено мандри Радянською Україною американського хлопчика та українського сліпого музиканта (показана на
Варшавському МКФ), з якою автор має намір знову поборотися за «Оскар», як з
«Мамаєм» в 2004 році та, минулорічна новинка для дітей – «Іван Сила» Віктора
Андрієнка та інші. Вистачило би не на одноразовий показ, а на повноцінний
перегляд, на зразок польського у Львові, який тривав 10 днів.
Українські ж, чи, суто львівські сліди, можна
було знайти і, в 3-му Перегляді сучасного польського кіно «Під Високим замком»
2014 у Львові. А, саме, серед іншого, в мандрівці по Львову з видатним
польським режисером Янушем Маєвським в документальному фільмі Стефана Шляхтича,
вслухаючись в музику Войцеха Кіляра, слухаючи спогади про нього та,
переглядаючи фільм «Войцех Кіляр. Кредо» Віолетти Ротер-Козери та Здзіслава
Совіньського, побачивши ще такого живого і яскравого Богдана Ступку в «Серці на
долоні» Кшиштофа Зануссі й, у невеликій ролі, але у стрічці, в якій великий
акцент був на музиці, підібраній ним («Чоловік вже (не)потрібний») – Чеслава
Мозіля, батько якого є українцем зі Львова. На жаль, самого Чеслава не було,
хоча, як він розповідає, після виступу зі своїм «Соло Актом» у львівській
«Дзизі» в 2012 році він мріє приїхати сюди знову, оскільки має тут родину по
татові та, відчуває якийсь зв’язок з Україною, незважаючи на те, що мама-полька
зробила більше для того, аби виховати його поляком. Фільм «Серце на долоні»
2008 року, незважаючи на те, що вже не є цьогорічною прем’єрою і, багато людей
його вже бачили, не втратив зацікавлення в публіки, оскільки головну роль в
ньому виконує Богдан Ступка. І, так талановито. І, Ти знаєш, що нових ролей вже
не буде. Лукавий, з хитринкою в очах. Його герой – втілення гедонізму. Сучасний
Мефістофель. Попри все в якийсь момент ловиш себе на думці, що хочеш, аби він
жив. Може, тому що він - Ступка. Й, традиційне моралізаторство режисера вже не
є таким вихолощеним, можливо, завдяки цій акторській роботі.
