Жіноче інтелектуальне

«Моя бабуся Фані Каплан», історична драма. Режисер – Олена Дем’яненко. Україна, 2016. 110 хв.

“Ти православна, а я - греко-католик, / Залишем це для наших бабусь. /Я дістану плити, трохи рок-н-ролу, /А потім пірнемо в блюз», - співав в часи моєї юності «Плач Єремії», поруч з тим, що «ми усі розбіжимося по русифікованих містах». Родичів, кажуть, не вибирають. А що, якщо твоя бабуся – Фані Каплан? «Моя бабуся Фані Каплан» - саме таку назву має новий український драматично-історичний фільм, який дає надію на те, що українське кіно може бути й іронічним та інтелектуальним.

Нову стрічку кінорежисера, продюсера та сценариста Олени Дем’яненко вже встигли охрестити українським кінематографічним актом декомунізації, адже центральною фігурою цього фільму є Фані Каплан (справжнє імя - Фейга Ройтблат), уродженка Волинської губернії часів Російської імперії, яка народилася в родині вчителя єврейської початкової школи і, в 15-річному віці долучилася до анархістів, а найбільш відомою стала завдяки замаху на Володимира Леніна. Вона прожила всього 28 років. Про неї дуже мало відомо й, нема гарантії в достовірності біографічних фактів. Олена Дем’яненко зібрала їх разом по намистині й нанизала у стильне намисто, яке можна вдягнути з вінтажною сукнею на якусь тусовку інтелектуалів. Трепетна руда вивірка, одеситка Катерина Молчанова зіграла Фані, яка ніжному віці буквально вилітає з родинного гніздечка за розбишакою (Віктором Гарським - Іван Бровін), бо "зірка в серце впала", щоб за ним і у вогонь і, в полум'я, бо світу за ним не бачить, що майже психосоматично відобразиться на її зорі, який вона повертатиме на березі моря під опікою Дмитра Ульянова - Мирослава Слабошпицького. Кажуть, що знімальна група зупинила кастинг на головну роль, коли режисерка побачила Катерину в темних окулярах - в тих, в яких її героїня заходитиме в нелітнє море, щоб його відчути-побачити, які потім віддасть разом з шаллю за брусок пахучого мила, бо знову побачила Його. На прем'єрних показах акторка вже не могла приховувати, що носить під серцем нове життя й, це додавало їй ще більше зворушливості та тепла, які творять благородного смаку коктейль разом із притаманною Катерині іронією. Мабуть, це відчула в ній іронічна інтелектуалка Олена Дем'янченко, яка зняла цей фільм-ребус з нашаруванням символів, де нема ікон, а до всього можна підходити з іронією, де є маньєризм гіперболізованих почуттів. 

В той момент, коли Фані, після каторги та операції на очах, із запахом дорогоцінного мила на шкірі, захлинатиметься в риданнях, бо він не кохає, бо він пішов - у цьому буде стільки феміністичної іронії. Тому так шкода, що існує дві версії фільму: режисерська (на 15 хвилин довша) і продюсерська, в якій глядач, який радше обере з книжкової полиці "50 відтінків сірого" Еріки Джеймс, аніж "Хозарський словник" Мілорада Павича, може прочитати лише трагічну лавсторі. В першому варіанті є псевдодокументальна частина, в якій старша жінка розповідає про свою ніби бабусю Фані Каплан, є майже психоделічні кадри із плаваючи зайцями, в яких начебто колись стріляв вождь пролетаріату, гомеричний сміх Леніна. Його роль у фільмі виконує російський актор та опозиціонер Олексій Девотченко, який читав у Москві на Марші незгодних поезію Василя Стуса та, життя якого обірвалось у 2014 році за незрозумілих обставин. Його брата лікаря Дмитра Ульянова, закоханого у Фані Каплан, грає український кінорежисер Мирослав Слабожпицький, автор найтитулованішого українського фільму «Плем’я», який за свою сміливу роль в «Моя бабуся Фані Каплан» став найкращим актором Національного конкурсу Одеського міжнародного кінофестивалю. Взагалі, особливістю цієї кінострічки є те, що в ній знялися 10 режисерів театру та кіно, що може бути ще одним свідченням небуденності цього фільму, який міг зібрати довкола себе відкритих до експериментів творчих особистостей, для яких важливішим є обличчя сучасного українського кінематографу, а не конкуренція. Серед них, режисер «Брати. Остання сповідь» Вікторія Трофіменко, яка з’явилася на екрані в образі однієї з каторжанок, з якими Фані Каплан перебувала в Акатуйській каторжній в’язниці та, Влад Троїцький – засновник театру «ДАХ», який зіграв батька, який, збиваючись з ніг, намагається наздогнати свою пташку Фані-Фейгу, аби повернути у родинне гніздо. Цікавий фактом є те, що в режисерській версії переклад внучки Фані Каплан, яка начебто розмовляє англійською, українською начитала Уляна Супрун – тепер в.о. міністра охорони здоров’я України.

«Моя бабуся Фані Каплан» отримала перемогу в номінації «найкращий зарубіжний фільм» на Міжнародному глядацькому кінофестивалі Crystal Palace у Лондоні, потрапила у список претендентів на номінацію Премії Європейської кіноакадемії та заявила про існування українського інтелектуального кіно з жіночим обличчям, а це – більш дієвий спосіб декомунізації, ніж формальності скасування одного березневого дня.

Анастасія Канарська