неділя, 25 грудня 2016 р.

Лист другу - 7. Про Любов

Агов, Друже!
Вже давно планувала написати Тобі листа і подумки його складала. Він мав починатись з рядків львівського поета Романа Кудлика, які він написав багато років тому з присвятою одному з найкращих українських літературознавців Миколі Ільницькому на його 50-ліття. Там були такі щемливі рядки: "Так негадано друже, так гвалтовно незримо, непрощаючись з осінню, ми заходимо в зиму..." У своїх думках я цитувала цей вірш з думкою про час, що ось минув рік і, я уявляю, як Твоя родина зібралась на святкову вечерю, як внуки розбирають щасливо дарунки. У мене ще немає ялинки та, й Різдва ще нема. Та раптом фейсбук повернув мене у зовсім інший світ. Я прочитала допис режисера Володимира Борисюка, який сьогодні провідував на Личакові Любов Каганову - неймовірну заньківчанку, яка саме 25 грудня 5 років тому відлетіла у засвіти. І зрозуміла, що сьогодні Тобі писатиму про неї, бо надто багато речей і подій у Львові пов'язано з нею. Це була перша акторка, яку я побачила на сцені. Першою моєю виставою у житті був "Невольник" у Львівському театрі імені Марії Заньковецької. Мені десь п'ять чи шість років і, ми урочисто з татом і бабусею йдемо в театр. Ось з цього часу я  пам'ятаю її сповнені сльозами очі й, відчайдушний крик, бо коханий сідає на коня і далі - невідомість... Тоді ще на сцену виводили справжнього коня, а вона маленька, тендітна, коса нижче пояса, а красень Стригун на коні... Я ніяк не хотіла йти з театру, і все перепитувала в тата, чи ця дівчина жива, бо - хіба живі люди можуть бути такими гарними?!


Минули роки, я мала щастя бачити майже всі її ролі на заньківчанській сцені, їх отак одразу усіх не перелічиш та, для мене вона була Долорес з "Камінного господаря" Лесі Українки, бо у вухах досі звучить її відповідь на донжуанове питання: "Та хто ж душею платить?"- "Усі жінки, які кохають". Вона платила душею кожному, хто зустрічався на її шляху. Від найрідніших - чоловіка, доньки, внуків, правнуків, до партнерів сценічних, учнів, дітей своїх друзів і, навіть, випадкових стрічних. Володя Борисюк був з нею останні роки життя - режисер, друг, компаньйон, однодумець, ангел – хоронитель. Любов Яківна для нього, мабуть, була другою мамою. Кожен , хто спілкувався з нею у житті, міг би безконечно розповідати про Любов Яківну, багато і глибинно. Як і кожен з нас міг розповідати про інших її очима. Розповідала про кожного кого любила захоплено і, зачаровуючи. Якби хоч один відсоток її улюбленців написав про неї хоч пару рядків, то можна було б видати багатотомне видання. Серед моїх найбільших мрій є бажання написати книжку про Любов Каганову, бо так рідко буває, щоб акторське єство унікально поєднувалось з щирим відкритим серцем. Такі люди - дарунок Бога для нас смертних і, недаремно вона відлетіла у засвіти на Різдво може, там читає свою улюблену Ліну Костенко чи, приглядається з небес до різдвяної зірки у Львові місті, в яке приїхала ранньої юності, яке стало для неї рідним і, якому сторицею відплатила любов'ю, бо сама була ЛЮБОВ.

Галя Канарська
Світлини з http://esu.com.ua/search_articles.php?id=12047, http://old.zankovetska.com.ua/operating_repertoire/111.htm





1 коментар: