Інформація про цей проект з’явилася ще рік тому і багато людей тоді підтверджували
своє зацікавлення та готовність прийти на сторінці події у мережі Facebook,
але несподівано її було там скасовано й, ось знову вона з’явилася і викликала
неабиякий ажіотаж у публіки. І, таки врешті відбулася. Йдеться про літературно-музичне дійство "Антонич удома"-
переплетення поезії, музики, прози, відеоарту, українську прем’єру якого
нещодавно можна було побачити, почути, відчути в Національному академічному
українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької у Львові.
Автором ідеї є Матеуш Сора – директор фестивалю Spotkania teatralne Innowica, який відбувається в селі, де народився Богдан-Ігор
Антонич. Саме він запропонував українським і польським митцям об’єднатися
навколо творчості цього геніального поета. І, де як не в Новиці мала народитися
ця ініціатива? Саме тут вперше зібралися Уляна Горбачевська (голос), Юрій Андрухович
(голос), Марк Токар (голос,
контрабас), Ришард Лятецький (труба, аналоговий синтезатор, псевдоінструменти) і Барт Палига (духові, електрична віолончель, фідель,
голос), аби чаклувати з антоничевим словом. Аби воно переливалось співом
птахів, шумом дерев, гуркотом міста, ніжністю, широтою народного співу,
дзвінкістю жіночого голосу, глибиною чоловічого баритону, звуками природи і
вишуканого джазу… Спеціально для цього проекту був оголошений конкурс на кращі
переклади поезії Богдана-Ігоря Антонича польською мовою, щоб вони звучали поруч
з оригіналами, творячи в’язку і мереживну, пастельну і вибухово-яскраву матерію
дійства. Та в такому вигляді, як його побачили глядачі у Львові, це був
прем’єрний показ. Авторам захотілося одягнути поезію у досконалі візуальні шати
й, вони клопітно над цим працювали, долаючи, часом тільки їм відомі, перешкоди.
Так, вже вийшовши на фінішну пряму до цілі проведення цієї акції в другому домі
Антонича, де він прожив найбільшу частину свого короткого життя – Львові, один
з музикантів отримав травму, але, це вже його не зупинило перед тим, аби
приїхати на останні репетиції і неперевершено виступити на концерті, щоб ніхто
й не здогадався про якусь проблему.
Літературно-музичне дійство "Антонич удома"
ділилося умовно на три частини. В першій слово наче народжується з трав, з
осяяних сонцем Бескидів, з цвіркунів, які десь прориватимуть ся крізь в’язку
магму рику мегаполісу в другій частині, аж до космічної психоделіки в третій,
яка вкінці зійде-повернеться до прадавнього, материного… «Шугаю,
щугаю, / ци ти тепер в раю?» Дитинство на Лемківщині; молодість у Львові,
відчуття міста як клітки для людини, його тиск на неї; містичний зв'язок зі
всесвітом. Поезія Богдана-Ігоря Антонича, декламована українською з
вкрапленнями польських перекладів, співана, артикульована, видихнена Уляною
Горбачевською, Юрієм Андруховичем, який показав свою музичність ще більше ніж у
проекті з польським гуртом «Карбідо» і, Марком Токарем – знаним джазовим
контрабасистом, який в цей вечір говорив не лише посередництвом свого
контрабасу, але й голосу, доповнилася тут уривками з «Дванадцяти обручів»
Андруховича, в якій дослідник творчості Антонича (захистив на цю тему
дисертацію) інтерпретує життя молодого поета, фантазує, пропускає його через
себе... Ці моменти викликають дисонанс в декого з аудиторії, тим не менше вони
логічно й природно вплітаються в тканину дійства. Юрій Андрухович не грає
тут Богдана-Ігоря Антонича, а транслює
його поезію своїм глибоким голосом, артикулюючи її глибини, особливо, в
перекладах польською. Чи міг цей з вигляду сором’язливий молодий хлопець (знаю
про це не лише з літератури, але й з родинних розповідей), якому не довелося не
те, що не постаріти, а й, навіть, не пережити кризу середнього віку, встигнути
стати досвідченим ловеласом, чи це його поезія говорила різними голосами,
торкалася недосяжних глибин, завдяки його фантастичній геніальності, яку ні
збагнути, ані пояснити, аби в ній він прожив сотні різних життів, даючи читачам
і дослідниками неймовірне поле інтерпретацій? Наче заклинання («струнка тополя тонша й тонша,
мов дерево ставало б птахом…») звучатиме
він в устах Уляни Горбачевської (також режисер дійства і, один з найбільших його
ентузіастів), музиканти творитимуть неповторну гармонію звуків, Юрій Андрухович
додаватиме експресії. «Ходить тінь на площі Юра», - містично повторюватиме він
й, на розкритому зошиті, чи книжці, на тлі (чи, сторінках) якої вони творять
постане італійська площа Джорджо де Кіріко – сучасника Богдана-Ігоря Антонича,
сюрреалістичними полотнами якого він захоплювався, як стверджує один зі
співтворців проекту – Юрій Андрухович. Взагалі, художнє оформлення простору і
костюми, які (а, особливо виразно це прочитується в другій частині) створені
під впливом естетики митців антоничівського часу, таких, наприклад, як Олександра
Екстер чи Анатоль Петрицький й, воно заслуговує особливої уваги, починаючи з
відеоарту, який не є звичними вже сьогодні слайдами, а окремим витвором
мистецтва, яке народжується з краплі води, з мазка фарбою, творячи справді
космос, за яким так цікаво спостерігати (автори VJ group Cube та художник - Володимир Олещук) до костюмів, автором яких, я підозрюю, є сама Уляна
Горбачевська (людина-оркестр: художниця, співачка, ініціатор таких красивих
акцій). Ну, а якщо до чогось і можна було причепитися, то, як на мене, до тих
«швів» між частинами, коли основні фігуранти змінювали чудові вбрання й, коли
зал вибухав оплесками (але, це вже питання до етики аудиторії, коли люди не
можуть дочекатися закінчення дійства, аби виразити своє захоплення й, часто
руйнують атмосферу та збивають виконавців), після яких здавалося, що пасувало
кланятися й дякувати, як на концерті. Але, це моменти які можна відкоректувати
й, думаю, на наступних виступах (а творці проекту хочуть ще його показувати)
вони ще набиратимуть глибини, то ж варто не пропускати нагоду побачити, почути
і відчути, коли вона буде, оскільки, наприклад, вже є інформація, що планується
показ в програмі «Вроцлав – культурна столиця Європи 2016».
Анастасія Канарська
Світлини авторки: https://www.flickr.com/photos/130030334@N02/albums/72157664934921681
Немає коментарів:
Дописати коментар