Джерело Різдва

Ось і відгомонів радісний дзвін свят. Навіть, вже й тих, які від Романа до Йордана й, часом жартівливо звуться серед людей «українським Рамаданом» за свою тяглість у часі, через яку потім так не хочеться їх відпускати та, далі вдивлятися, релаксувати біля святкових вогників. Й, можна багато дискутувати на цю тему, але питання вибору церковного календаря для українців, які дотримуються юліанського, є все більш актуальною. Справді, в додаток до усіх слушних пояснень, є ще й незаперечний факт того, що складно починати рік так святково-ліниво, наче рвучко вирвавши один місяць-листок з календаря. Та й Різдво, незважаючи на дати, як говорила Мати Тереза з Калькутти, настає щоразу, коли усміхаєшся своєму братові і простягаєш йому руку. Щоразу, коли замовкаєш, щоб вислухати інших, коли відмовляєшся від правил, які, як металевий обруч, стискають людей у їхній самотності, коли даруєш вогник надії зневіреними, коли пізнаєш у смиренні, які мізерні твої можливості і, яка велика твоя слабкість, щоразу, коли дозволиш, щоби Бог полюбив інших через тебе, щоразу настає Різдво.»

Цього разу я відчула Різдво ще перед тим, яке за григоріанським календарем. В несподіваному місці. В подорожі, яка виникла дуже спонтанно. Хоча, можливо, нічого випадкового не буває. В місці, де воно настає, бо сестра усміхається братові й, простягає йому руку. Я безліч разів була в цьому рідному мені Перемишлі та його околицях, але, цього разу вперше опинилася в Пралківцях, що відразу за ним на відстані менше ніж за 5 кілометрів, в напрямку до Красічина, селі, з якого в 1945-47 роках виселили українців, а сьогодні Згромадження сестер служебниць Непорочної Діви Марії УГКЦ опікується тут Екуменічним домом суспільної допомоги. Саме до мешканців цієї теплої домівки завітали на порозі різдвяних свят гості зі Львова – фольклорний ансамбль «Джерело», що діє при Церкві Покрови Пресвятої Богородиці. Кордон, непередбачувані затримки в дорозі, як то часом буває. Чекали скоріше та, швидко все організували і, практично за мить в гостинній світлиці посходилися мешканці, сестри, волонтери. Вже з порогу повіяло теплом з цієї затишної домівки, де осінь життя зустрічають так шляхетно з повагою. Тут, в мальовничій місцевості під Перемишлем, під одним дахом живуть українці та поляки старшого віку, які потребують опіки та догляду. Питають про Львів. Дуже радіють гостям. Особливо, тішаться наймолодшим учасникам «Джерела». Дивляться на них з таким теплом в очах. Звучать колядки, українські народні пісні та такі відомі шлягери, як «Червона рута». Веселяться присутні, як діти, від пустотливого чортика, яким в цей день довелось стати керівнику фольклорного колективу «Джерело» Неонілі Грищенюк. Розгорнули жовто-блакитний стяг. Настоятелька сестра Софія Лебедович привітала всіх. А, пані Софія – мешканка Екуменічного дому суспільної допомоги в Пралківцях так спонтанно щиро повіншувала усім – так, як пам’ятала з дитинства.

Цей виступ в Пралківцях був якимсь особливо теплим і, ця зустріч давала відчуття того Різдва, яке не залежить від календаря, а, яке творимо ми у своєму повсякденному житті та, став добрим початком подорожі, в яку вирушив фольклорний колектив «Джерело», який зараз теж переживає своє нове відродження, народження, Різдво. Адже, незважаючи на те, що в ньому співають і зовсім юні дошкільнята та першачки, в минулому році йому вже виповнилося 35 років й, відповідно час від часу в колективі відбувається зміна поколінь, колишні учасники приводять вже своїх діточок, приходять нові співаки. Та, незмінним керівником ось вже багато років залишається Неоніла Грищенюк, яка так майстерно знаходить спільну мову з тими наймолодшими, про що свідчить те, з якою радістю вони її кожного разу зустрічають. Пані Неля була учасницею колективу з моменту його заснування, а згодом стала його художнім керівником. Також в 1997 році організувала у Львові Міжнародний телефестиваль «Горицвіт», який об’єднав навколо себе українців з усього світу, закоханих в народну пісню та танець. Планує його продовження, а також з новими силами гуртує навколо джерела української пісні старше та молодше покоління учасників свого колективу, який із задоволенням виступає у Львові, по всіх Україні та за її межами. Тому й минулий рік був багатим на мандрівки, а наприкінці його «Джерело» вирушило з виступами до українців у Хорватії, внісши до програми цього грудневого туру, теплий, майже родинний виступ у Пралківцях. А, тоді через Лемківщину, Словаччину, Угорщину і, в Хорватії їх чекали в Культурно-просвітньому товаристві імені Андрія Пелиха в селі Шумече, містичний грудневий туман якого та те, як хорватські українці та їхні сусіди-хорвати говорять мовою українського народного танцю – неможливо забути. Потім була екскурсія у Славонському Броді з головою Української громади Михайлом Семенюком та, виступ для українців в місті Осієк. Всюди вже миготіли святкові вогники й, люди урочисто приходили на концерти. Загалом вся ця передріздвяна у часі подорож була пронизана відчуттям Різдва. Можливо, тому що поняття Різдва і джерела мають щось спільне – обидва є початком, до якого ми знову і знову повертаємось. І, здається, що так буде завжди. Не дивлячись на календарі. 

Анастасія Канарська

Світлина авторки