Сьогодні мене якась невгамовна сила тягне підійти до телефону і набрати номер, який назавжди вкарбувався в пам'ять. Вже більше року я не набирала його. Сьогодні бажання подзвонити загострене, сьогодні день народження Боніфатійовича... Олесандра Боніфатійовича Гринька - заньківчанина, який сонячного вересневого дня минулого року відлетів у засвіти. Він давно вже не виходив на сцену, любив жартувати, що його мандрівки неосяжні - навколо столу. Але все знав про театральне життя у Львові. Він прожив гарне і довге життя зі всіма страхіттями ХХ століття. Його ночі були білими, а дні - чорними (саме так назвав книгу в якій описав свою Голгофу). Ніколи не обізлився, завжди залишався аристократом духу. В цих словах немає пафосу, просто чистісінька правда. Його внутрішня велич надзвичайно пасувала його сценічним героям. Особливо, Командору з "Камінного господаря" Лесі Українки у постановці світлої пам'яті Сергія Данченка. Його Командор був перш за все людиною честі, яка завжди стоятиме на сторожі правди. Вони якось переплелись воєдино, його найрізноманітніші ролі. Про них не напишеш ось так миттєво, коли думками ти сподіваєшся почути його голос в телефонній трубці. Ведеш подумки розмову, а перед очима його збентежене обличчя на сцені Львівського театру імені Леся Курбаса. Боніфатійович-Фірс у "Вишневому садку" А.Чехова. Всі поїхали, вікна забиті... Як протяжно звучить його голос: "Забули..." Хочеться зірватись з місця, захистити, обійняти. Не забули! Ви ж - командор, Ви ж скала неосяжна, Ви ж неоціненний дарунок Мельпомени для кожного, хто бачив Вас на сцені!
Галина Канарська
Світлина з http://old.zankovetska.com.ua/creative_composition/37.htm
Немає коментарів:
Дописати коментар