(повна версія (скорочений варіант - "День". - 2016-08-17)
Її голос народжувався як тиха молитва в глибині храму. Наперед було
зрозуміло, що Домініканський собор у Львові був вщент наповнений людьми, які
вслухатимуться в кожен звук, як зойк, як плач, як тугу, як тиху любов… Що
прийде багато лемків. В цей вечір тут співала Юлія Дошна – лемківська співачка
з Польщі під дуеті зі своїм музичним побратимом – Антонієм Пільхом, лютня якого
так тендітно й тужливо бриніла в літньому надвечір’ї, а чоловічий вокал виструнчував
й додав емоційної напруги. Проблеми зі звуком (мабуть, варто було зовсім
відмовитись від мікрофонів й, довіритись акустиці приміщення та, силі голосів
та інструменту) в цьому випадку якось навіть в певному сенсі зіграли на руку,
адже змушували присутніх вслухатись й, ставати одним великим вухом, вслухаючись
всім тілом й, серцем в цю медитативну пісню-молитву. Цей ефект відчули на собі
навіть гості міста з далеких країв, які не розуміють слів, але відчували
особливу енергетику концерту, коли здавалось, що кожен шелест буде дисонувати.
Звичайно, що концерт Юлії Дошни став знаковою подією для лемківської
громади Львова. Було багато квітів та теплих слів. Обличчя співачки світилось
внутрішнім світлом, для якого не потрібно й було надвечірніх променів сонця,
які грали на стінах і підлозі храму, відбиваючись з вітражів. Зайвим був і
пафос деяких слів. Вона, уродженка Нижніх Бескидів, принесла в переповнений
туристами, гамірливий й розімлілий від спеки Львів – спокій матері. Щось
глибинно-архаїчне в найкращому розумінні й, справжнє. Її партнер на цій
території музики з глибин – Антоній Пільх, старався визвучити, обрамити кожне
слово лемківської молитви, пісні-освідчення, пісні-туги, мелодії пастухів –
тонкою позолотою голосу лютні. Десь всередині концерту зазвучав і його власний –
впевнений і глибокий. Загалом він прагнув бути лише обрамленням. Й, маю надію,
що слухачі належно його оцінили й, справді почули – віртуозного музиканта,
випускника Королівського музичного коледжу в Лондоні, професора Краківської
музичної академії, керівника товариства лютністів “Lutnia Staropolska”,
автора історичного проекту “Bractwo Lutni z Dworu na Wysokiej”, організатора міжнародного фестивалю стародавньої
музики „Lutnia świata” і, неймовірної скромності людину. Ці двоє – такі світлі.
Такі не з цього часу в найкращому розумінні. Так нам потрібні зараз. Щоб почати
слухати, чути, щоб вслухатися, щоб виструнчитися. Щоб стати вухом. Щоб бути
одним великим серцем, яке стискається, наче воно одне у нас усіх, коли Юлія Дошна
затягне «Пливе кача по Тисині». «Ой як ж мені синку не жаль?»
Юлія Дошна і Антоній Пільх. Музикант, який мандрував по світу в пошуках
лютні, а потім вирішив присвятити своє життя пізнанню її суті. Співачка, яка з
народження увібрала в себе мелодику рідної Лемківщини, частину життя віддала етно-колективу
«Лемковина», а зараз стає для нас її втіленням і, передає пісню дітям у
співочому колективі «Веретено». Юлія Дошна проживає у селі Лосє неподалік Горлиць (Польща). Антоній Пільх –
музикант, який навчався у Великобританії, одного дня вирішив оселитися в
ренесансній віллі на кордоні Польщі з Угорщиною. В цей вечір вони трохи
сповільнили час в гамірному, наповненому туристами, Львові.
Анастасія Канарська
Світлини авторки
