вівторок, 7 квітня 2015 р.

Говорімо про театр



"Весь світ - театр, а люди в ньому - актори",  - казав Шекспір. То ж граємо ми щодня різні вистави. Але, щоб вони були вдалими, ми потребуємо взаєморозуміння з партнерами по сцені (чи, то пак, у житті). І, якщо це - не моновистава (хоча, в ній теж треба мати контакт з глядачем), то треба вміти вести діалог. Власне, про театр як місце діалогу йшлося на другий день після Міжнародного дня театру, дощового опівдня у Львові.

Що ми знаємо один про одного навзаєм, через призму театру, які особливості наших національних театрів сьогодні, які виклики перед ними стоять, чи існує театральна критика - ті та, інші питання, стали темою зустрічі, організованої Польським інститутом у Києві в Центрі міської історії у Львові. Серед гостей були редактор польського журналу "Театр" Яцек Копцінський, 10-тий номер якого за минулий рік був присвячений українському театру й, ця зустріч була також своєрідною презентацією цього журналу для львівських читачів; Анна Коженьовська-Бігун - перекладачка, дослідниця сучасної української драматургії, авторка та перекладачка цього "українського" номеру. З української сторони офіційний діалог (до запитань від аудиторії) підтримували Вікторія Швидко – куратор Фестивалю сучасної драматургії "Драма.UA" та, Майя Гарбузюк - відповідальний редактор журналу «Просценіум», яка була модератором цієї зустрічі. Представила гостей Катажина Вензовська - заступник директора Польського інституту в Києві, яка, як справжня господиня-організаторка, опісля залишилась в тіні.

Зрозуміло, що в наш час панування соцмереж, всюдисущого Інтернету, інформація хоч-не-хоч, але якось просочується й, доходить до зацікавлених. Навіть, як з’ясувалося, ідея номеру польського журналу «Театр», присвяченого українському театру, почала втілюватися з розмови головного редактора Яцека Копцінського з українським театрознавцем Ганною Веселовською по скайпу. Та, все ж це не замінить живого спілкування. Діалогу. Враження від побачених на власні очі вистав, а не прочитаних рецензій та, записів на youtube. Й, саме тому також в цей не зовсім зручний час в суботу, коли, можливо, більше хотілося б побути вдома при такій погоді, зібралося доволі багато охочих, аби почути про польський театр та, довідатися, як в Польщі сприймають наш.

Виявляється ми маємо багато спільних проблем і, взаємовпливів, в театральному мистецтві, зокрема, навіть, якщо звістки один про одного найчастіше долітають через мережу. В нас також зникає (чи, вже зникла) з газетних сторінок театральна критика. Але, вона поволі оживає в Інтернеті, очевидно, що вже в якомусь видозміненому вигляді. Бо, змінюється час, суспільство й, театр. За словами, Яцека Копцінського, новітня історія України повернула у польський театр зацікавленість питаннями волі, героїзму, братерства, яких навіть соромились раніше. На польську сцену повертаються романтики: Словацький, Міцкевич… На українську ж – приходять: війна, катаклізми, розпач… Ми хочемо з цим докричатися й за межі національних кордонів. А, також, аби більше знали нашу літературу. Й, українська драматургія, чи тексти, які інсценізуються, потрохи починають бачити світло рампи за кордоном. Хоча ще дуже мало. Але, на думку Яцека Копцінського, для цього потрібен час й, не потрібно тиснути, а поступово, систематично знайомити, в даному випадку, польського читача і глядача з українським матеріалом. Й, такою, чи не першою ластівкою, якщо йдеться про зібрання текстів про український театр в одному номері, став минулорічний 10-ий номер польського журналу «Театру» з підзаголовком «Театр вільної України». І, очевидно, що вже багато хто в Польщі почерпнув для себе щось нового, відкрив якісь імена української сцени. Маємо надію, що це – лише початок, адже, очевидно, що багато тем та імен не названо. Й, можливо, було б доречніше та цікавіше, якби матеріали про український театр підготували польські критики й, це би було можливістю також для нас подивитися на себе зі сторони. Чи, поєднати в одному номері візії більшої кількості авторів з різних боків кордону. Також, на зустрічі було зрозуміло, що українська аудиторія є спраглою обємнішої інформації про польський театр та, було анонсовано, що є домовленості про те, що такі українські видання як «Український театр» та «Кіно-театр» присвятять якісь зі своїх майбутніх номерів польському театру, тим більше, що цього року для цього є неабиякий привід – відзначення 250-річчя польського публічного театру. Також наприкінці зустрічі діалог з аудиторією та гостями активізувався й, хочеться, аби він у ширшому вимірі – між нами, нашими театрами, людьми театру не переривався у цьому світі-театрі й, ми говорили, бо, як писав Іздрик, «говори зі мною / говори зі мною / бо словом також можна любити». 
















  Анастасія Канарська
Світлини авторки