(повна версія (скорочений варіант - "Наше слово". - 44 (2968). - 2 листопада 2014 року))
«Cogito ergo sum» (думаю, отже, існую) –
засадниче положення філософії Рене Декарта можна, перефразувати також таким
чином, що, якщо про тебе думають (говорять) – ти існуєш. Десь таким, можна
сказати, був висновок дискусії "Стереотипи про
Україну" на цьогорічному
Форумі видавців, в якій взяли участь Зємовіт Щєрек
(Польща), Марош Крайняк (Словаччина) та Андрій Любка (Україна), а модератором був Андрій Бондар. Ще жартували, що
на цій зустрічі аудиторія зламала стереотип останнього про кількість присутніх
на акціях форуму, адже було дуже людно. Волонтери перешіптувались з хихотінням,
що не останню роль в цьому відіграла присутність одного молодого українського
поета. Хоча, центральною особою дискусії все ж був також ще не старий автор –
Зємовіт Щєрек з Польщі, який присвятив цілу книжку даній проблематиці,
український переклад якої також відбувався в рамках цьогорічного Форуму.
Дзеркальне відображення, щось схоже з відчуттям «я – це хтось інший» Артюра Рембо, насправді,
ховається за водами польських стереотипів стосовно України. Водна стихія, тому
що насправді не так складно це побачити, якщо вдивлятися у гладь тих
метафоричних рік, що нас єднають. Постійне намагання усвідомити самих себе,
пізнати, при тому хотіти видатися кращими, досить часто змінює перцепцію у сприйнятті
того брата на іншому березі. Як, зауважує Зємовіт Щєрек, події в Україні
коливають шальки стереотипних терезів – коли є позитивні зрушення, тоді поляки
починають думати краще про українців. Великий вплив на таке сприйняття мала
Помаранчева революція 2004 року, але потім цей інтерес зі знаком плюс дещо
пішов на спад. Зараз новий підйом у зв’язку з останніми подіями. Коли українці
відстоювали свою гідність в люті зимові морози, коли віддавали молоді життя, то
ставали в очах поляків такими собі новітніми козаками, героями, в ролі яких
вони бачать і самих себе. Це як і з дзеркалом – часом складно побачити себе
збоку і, зауважуються лише виграшні сторони, хоча тут є й інший нюанс – існує
твердження, що, якщо ти себе так бачиш і, в цьому переконаний, то немає
складності в тому, аби з часом в це повірили інші. Хоча, присутні сходилися на
думці про те, що українці, як ніхто інший є успішними в скептицизмі самих до
себе, творячи автостереотипи. Інша ж дзеркальна паралель в тому, що так, як
українців сприймають поляки, так останніх сприймають далі на Захід, в Західній
Європі. Хоча, часто для мешканця Польщі приїзд в Україну є таким собі
психологічним розвантаженням – звертаючи увагу на негативи, які присутні в
українському суспільстві, можна дистанціюватися від проблем в себе на
батьківщині (мовляв, тут значно гірше). Якщо ж рухатися далеко на Захід, за
різні ріки, моря й, океани – те, що на Сході, у їхній свідомості існує, як щось
єдине, розмите, незрозуміле та, без кордонів. Не існує поляків, українців,
білорусів росіян і т.д. Є якийсь такий страшний Мордор, який прийде і тебе з’їсть
– й саме так – «Прийде Мордор і нас
з’їсть, або Таємна історія слов’ян» називається книжка Зємовіта Щєрека,
презентована на Львівському форумі видавців у перекладі Андрія Бондаря і, яка
вже встигла подражнити, чутливих до цього, читачів, нецензурною лексикою й,
поза тим, настільки зацікавити, що неможливо було вже роздобути жодного
екземпляру цього видання. Сподіваюсь, що таки вдасться, але це вже тема для
іншого матеріалу.
Тож ми існуємо, якщо хтось про нас думає. Тому стереотипи не треба вважати
таким вже й негативним явищем. Проблема в тому, що на нас ще часто просто не
звертають й уваги. Неодноразово ототожнюють з росіянами, що зрештою, оправдане
тим, що ми триста років жили під їх пануванням («скоро це вже закінчиться» - з
оптимізмом зазначив хтось із присутніх). На Балканах ж, як розповідає Андрій
Любка, хорвати краще сприймають українців, що зумовлене тим, що серби є
проросійськи налаштованими. Російський фактор має й позитив у
польсько-українських відносинах у світлі єдності перед лицем спільного ворога.
Марош Крайняк ж ділився враженнями про те, що зустрічався з ксенофобським
відношенням до себе як до русина. «Русинів часто ототожнювали з українцями й,
сприймали як якихось мафіозі, кримінальних елементів», - говорить цей
письменник зі Словаччини, зауважуючи, що в цій країні переважає негативне
відношення до сусідів – чехів, угорців та циганів. Угорців ж словаки вважають
більшими ксенофобами ніж самих себе. На жаль, проблема з перекладачами для
цього автора, дещо ускладнила сприйняття того, чим він хотів поділитися.
Щодо нас, то ми хотіли б, аби ми існували у свідомості людей, далеких від
нас не лише у вигляді Чорнобиля, гарних жінок, що часто сусідить – з
доступними, аби не було причини, щоб світ врешті довідався про нас у світлі
війни з сусідньою країною і, щоб її жителі не були такими обмеженими в
усвідомленні нас за нав’язаними їм страшними шаблонами. Та, очевидно, що не
треба людей ні в чому насильно переконувати, а треба просто змінювати свою
реальність, рухатися вперед і, світ би мав почати розуміти, хто ми. Так
хочеться, аби цей рух був не просто за течією, навіть, якщо на іншому березі
ріки буде справді люблячий брат, який просто любить ні за що, чи всупереч, чи
тому що не може не любити. Бо бачить у дзеркалі своє лице.
Анастасія Канарська
Світлина авторки
Немає коментарів:
Дописати коментар